Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.07.2016 року у справі №923/1213/15
Постанова ВГСУ від 05.04.2017 року у справі №923/1213/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 року Справа № 923/1213/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" - Косякевич Ю.С., Ханович К.В., Мостепанюка В.І.,

ФОП ОСОБА_5 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016

у справі № 923/1213/15 господарського суду Херсонської області

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення 213 843,86 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання умови договору щодо збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку недійсною

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 213 843,86 грн. заборгованості за кредитним договором.

У серпні 2015 року ФОП ОСОБА_5 звернувся з зустрічними позовними вимогами до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсною умови договору щодо збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку.

09.09.2015 ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з заявою про застосування строків позовної давності на підставі ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України щодо вимог банку про стягнення пені і штрафу та просив суд відмовити позивачу в їх стягненні у зв'язку зі спливом позовної давності.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.10.2015 (суддя Немченко Л.М.) відмовлено у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов задоволено. Визнано п. 1.1.1. договору кредитної лінії № НКЛ-2010437 від 05.06.2012, укладеного ПАТ "Дельта Банк" та ФОП ОСОБА_5, викладений в наступній редакції "у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30% (тридцять процентів) річних починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування грошовими коштами в розмірі 30% (тридцять процентів) річних діє до дня (включно) виконання умов п.п. 5.11.-5.12. цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору" - недійсним.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Ліпчанська Н.В. - головуючий, судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) рішення господарського суду Херсонської області від 01.10.2015 скасовано частково. У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_5 про визнання умови договору щодо збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку недійсною відмовлено. В решті рішення господарського суду Херсонської області від 01.10.2015 залишено без змін.

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати постанову апеляційного суду від 22.03.2016 в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 32, 35, 43 ГПК України, ст.ст. 11, 525, 526, 626, 628, 629, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України. На думку скаржника, матеріали справи свідчать про невиконання зобов'язань за кредитним договором з боку позичальника, однак цім обставинам справи господарським судом апеляційної інстанції оцінки не надано. Крім того, позивач за первісним позовом вказує на те, що безпідставна відмова у задоволенні позовних вимог створює перешкоди належній діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та виконанню покладених державою на нього завдань.

У запереченнях на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 просить постанову апеляційного суду від 22.03.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку ФОП ОСОБА_5 він достроково здійснив погашення як кредиту в сумі залишку заборгованості так і нарахованих банком відсотків на дату погашення кредиту. У зв'язку з тим, що відсутнє будь-яке основне зобов'язання (заборгованість за кредитом чи відсотками), у банку немає можливості нараховувати неустойку. Крім того, ФОП ОСОБА_5 зауважено, що ним заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

13.07.2016 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ПАТ "Дельта Банк" - Національного банку України. Так, на думку заявника, прийняті рішення у справі впливають на права в тому числі і Національного банку України як державної установи в заставі якої перебувають майнові права за спірним кредитним договором.

Розглянувши вказане клопотання, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до вимог ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Згідно з ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відхилення поданого клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ПАТ "Дельта Банк" - Національного банку України, оскільки для з'ясування питання чи стосується рішення у справі НБУ Вищому господарському суду України необхідно додатково перевіряти докази, які не були встановлені у рішеннях попередніх інстанцій.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 05.06.2012 банком як кредитором та ФОП ОСОБА_5 як позичальником укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2010437, відповідно до п. 1.1 якого банк надав позичальнику у тимчасове платне користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах не відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 500 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 04.06.2015. Плата за користування кредитом встановлена у вигляді 24,99% річних у разі, якщо позичальником виконуються всі умови кредитного договору;

- п. 1.1.1 кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.11.-5.12. цього договору, плата за користування кредитором встановлюється в розмірі 30% (тридцять процентів) річних починаючи з дня невиконаній зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування грошовими коштами в розмір 30% (тридцять процентів) річних діє до дня (включно) виконання умов п.п. 5.11-5.12 цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Не погоджуючись з вказаною умовою договору, ФОП ОСОБА_5 у зустрічному позові просив суд визнати п. 1.1.1 кредитного договору недійсним у зв'язку з тим, що вказаний пункт договору не відповідає вимогам ст. 10561 ГПК України, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Задовольняючи у вказаній частині позовні вимоги, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказаний пункт договору не відповідає вимогам ст. 10561 ГПК України, оскільки така умова договору є збільшенням банком розміру процентної ставки в односторонньому порядку.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних вимог, господарським судом апеляційної інстанції враховано умови укладеного сторонами договору і правильно зазначено про те, що в силу ст. 10561 ЦК України процентна ставка, встановлена кредитним договором на рівні 24,99% річних не може бути збільшена банком в односторонньому порядку. Однак, згідно з п. 1.1.1 кредитного договору плата за користування кредитом у розмірі 30% річних застосовується виключно у випадку порушення позичальником умов вказаного договору та діє до усунення цих порушень. Тобто укладаючи вказаний договір, позичальник був ознайомлений з такою його умовою та погодився з нею відповідно до вимог ст.ст. 641-642 ЦК України, у зв'язку з чим його твердження про те, що ця умова договору є односторонньою зміною банком розміру фіксованої процентної ставки, є помилковими.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками апеляційного господарського суду спору в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом.

Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 28 325,81 грн. нарахованих процентів, 155 508,70 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів, 426,05 грн. суми 3% річних від суми простроченого кредиту, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим господарським судом встановлено факт дострокового погашення всієї суми кредиту в розмірі 166 640,00 грн. та нарахованих відсотків в розмірі 1 796,96 грн. станом на 16.06.2014, що підтверджується довідками банку № 05-1938976 від 19.02.2014 та № 05-2216227 від 18.06.2014, а тому на день прийняття рішення у справі заборгованості відповідача перед позивачем за відсотками не існує, у зв'язку з чим і суми нараховані на проценти не підлягають задоволенню. Крім того, пеня нарахована у розмірі, що значно перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відмовляючи у задоволення нарахованих банком позичальнику сум штрафу у сумі 14 583,30 грн. за порушення передбачених п. 5.12.1 та п. 5.12.2 умов кредитного договору та штрафу у розмірі 15 000,00 грн. нарахованого на підставі п. 5.7 іпотечного договору, апеляційна інстанція виходила з того, що позивач не обґрунтовував позовні вимоги з посиланням на іпотечний договір як на підставу позову, копія цього договору не була надана до справи, а сума штрафу за кредитним договором нарахована станом на 04.07.2014, тоді як до суду з позовом банк звернувся 16.07.2015, тобто з пропуском річного строку позовної давності (ст. 258 ЦК України) встановленого для таких вимог, тоді як відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вказаних сум штрафів.

Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову Вищий господарський суд України вважає прийнятими без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається зі змісту довідки банку № 05-1938976 від 19.02.2014 банк повідомив ФОП ОСОБА_5 про те, що станом на 19.02.2014 заборгованість за договором кредитної лінії від 05.02.2012 № НКЛ-2010437 складає 222 200,00 грн. поточної заборгованості по кредиту, а заборгованість за нарахованими відсотками по кредиту відсутня. Відповідно до довідки банку № 05-2216227 від 18.06.2014 вбачається, що банк повідомив позичальника про наявність станом на 17.06.2014 суми нарахованих процентів (нараховані за порушення умов кредитного договору, а саме п. 5.12.1., за що передбачено відповідно до п. 1.1.1 кредитного договору підвищення процентної ставки до рівня 30% річних починаючи з 06.09.2012 по 15.06.2014 включно) - 28 325,81 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів - 28,02 грн., штраф згідно з п. 9.2. кредитного договору за невиконання умов п. 5.8., п. 5.12.1. та п. 5.12.2. - 14 583,30 грн. та штраф згідно з п. 5.7. іпотечного договору за невиконання умов п. 5.2. - 15 000,00 грн.

Отже, дострокове погашення позичальником кредиту не свідчить про те, що в нього відсутня заборгованість по інших платежах в тому числі штрафних санкціях за умовами кредитного договору.

У зв'язку викладеним, господарському суду необхідно було з'ясувати чи були у банку правові підстави для нарахування позичальнику процентів за підвищеною ставкою у розмірі 28 325,81 грн. за порушення умов кредитного договору, зокрема щодо п. 5.12.1. (зобов'язання позичальника протягом 3-х місяців з моменту надання кредиту перевести обороти пропорційно кредитній заборгованості ФОП ОСОБА_5 по поточним рахункам в ПАТ "Дельта Банк". Для підтвердження виконання своїх зобов'язань позичальник повинен щоквартально надавати довідки про обороти в інших банках, в яких обслуговується позичальник), тоді як без з'ясування вказаної обставини висновок суду апеляційної інстанції щодо безпідставності позовних вимог про стягнення процентів є передчасним.

Крім того, також є передчасним висновок апеляційної інстанції щодо безпідставності нарахованих банком 155 508,70 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів, 426,05 грн. суми 3% річних від суми простроченого кредиту, оскільки ці суми нараховані на проценти. При цьому, зазначаючи про те, що пеня в даному випадку нарахована без урахування приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язань" господарському суду необхідно було здійснити власний перерахунок, і прийняти відповідне рішення, а не відмовляти в позові у зв'язку з неправильним розрахунком пені.

Крім того, щодо заявлених банком сум штрафів за кредитним договором та іпотечним договором, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Приписами ст. 47 ГПК України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, в кожному конкретному випадку позивач повинен здійснити та подати суду разом з позовною заявою відповідний обґрунтований розрахунок стягуваної суми заборгованості, а суд, відповідно, дослідити поданий розрахунок, та на підставі поданих на його підтвердження належних доказів, з урахуванням правових підстав для стягнення стягуваної суми (договір, акти цивільного законодавства, тощо) вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України (дії судді по підготовці справи до розгляду) з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках по підготовці справи до розгляду такі дії, як: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити взаєморозрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору; вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

У порушення приписів ст. 65 ГПК України суд не витребував у позивача належних доказів (іпотечного договору) на підтвердження його вимог про стягнення штрафу за іпотечним договором, а також інших доказів на підтвердження вимог позивача, не з'ясував періоди за які позивачем нараховані штрафні санкції, а також періоди невиконання відповідачем умов кредитного договору за які позивачем нараховані штрафи, підвищені проценти за кредитом та пеня.

Вищий господарський суд України зауважує на тому, що для застосування наслідків спливу позовної давності (як загальної так і спеціальної) необхідно визначити початковий момент перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, господарським судом апеляційної інстанції не встановлено з якого часу позичальником не виконувалися умови договорів на підставі яких йому нараховані штрафи банком.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з листа № 05-224035 вбачається, що банк нарахував вищезазначені штрафи станом на 04.07.2014, тоді як до господарського суду з позовом звернувся 16.07.2015, тобто з пропуском встановленого річного строку позовної давності до вказаних вимог.

Вищий господарський суд України вважає такий висновок господарського суду помилковим з огляду на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи конверту зі штампом відділення поштового зв'язку та згідно з описом вкладення на ім'я господарського суду Херсонської області, позовна заява була надіслана до господарського суду Херсонської області 07.07.2015 та зареєстрована у суді першої інстанції 16.07.2015.

Відповідно до ст. 51 ГПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції не з'ясовано чи нараховані суми штрафів, які заявлені у позові, за ті ж періоди, які були нараховані у листі № 05-224035 направленого банком безпосередньо позичальнику чи звертаючись з позовом банк заявляв штраф за інші періоди.

При цьому господарський суд першої інстанції, який дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову, також не досліджував правові підстави для нарахування позичальнику процентів у зв'язку з підвищеною ставкою у розмірі 28 325,81 грн., оскільки визнав оспорюваний пункт кредитного договору на підставі якого нараховані вказані проценти недійсним. У цьому ж зв'язку суд першої інстанції дійшов висновку щодо безпідставності нарахування банком на проценти сум пені та річних.

Враховуючи викладене, висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо розгляду первісного позову зроблені без дотримання приписів ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.

Недодержання судами попередніх інстанцій вказаних норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень в частині розгляду первісного позову з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин прийняті судами рішення підлягають скасуванню в частині задоволення первісних позовних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

В ході нового розгляду справи у вказаній частині суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з прийняттям законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 та рішення господарського суду Херсонської області від 01.10.2015 у справі № 923/1213/15 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Н. Губенко Л. Іванова